понеділок, 30 вересня 2024 р.

Як говорити про людей з інвалідністю

КОЛИ І ЯКИМИ СЛОВАМИ ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Для дитини до 7 років природно питати про щось уголос, бути безпосередньою в реакціях. Побачивши на вулиці людину з видимими травмами війни (приміром, з ампутованими кінцівками), дитина може гучно висловити здивування. Така надмірна увага може бути неприємна людині, якої це стосується. Тому радимо поговорити на цю тему заздалегідь – до того, як дитина може зустріти людину з інвалідністю на вулиці та почати реагувати. 
Насправді краще, якщо діти нас запитають про те, що для них незрозуміло. Але важливо, щоб це було не в присутності людини, якої це стосується. Саме тому краще говорити заздалегідь.

Для початку дорослим самим потрібно усвідомити свої почуття – тоді ми зможемо допомогти їх усвідомити дитині. І дорослим нормально відчувати страх і біль – але потрібно знати, як реагувати.

В розмові з дітьми 3-4-х років можна навести не дуже коректний приклад, але зрозумілий для дитини. Запитати, чи бувало таке, що з її улюбленою лялькою відбувалося щось сумне – і вона дуже хотіла її врятувати, полікувати, тож замість втраченої ніжки чи ручки брала деталі, що залишились від інших ляльок. Людям, які втратили кінцівки від хвороби, аварії чи війни, допомагають протези – спеціально для них розроблені засоби, що можуть замінити руку чи ногу. 
Під час війни чимало людей втратили кінцівки. Це боляче і страшно, і людині потрібно вчитися заново ходити, рухатися. Це навчання того, що людина раніше вже вміла, але можливо, коли вона повертається додому, доведеться змінювати життя, наприклад, міняти професію. І потрібно багато сил, мужності й підтримки, щоб це зробити. Для того, щоб люди могли знов рухатися, винайшли протези. Вони бувають дуже різними – на деяких можна танцювати, бігати, стрибати і навіть відчути доторки (тут можна показати фотографії).

Іноді люди з інвалідністю (одразу називаємо саме так, не застосовуємо евфемізмів) пересуваються на кріслах колісних. “Уяви, як їм може бути незручно підійматись у ліфті, заходити в транспорт та магазини. І нам потрібно зробити наші дороги та міста такими, щоб всім було комфортно”, – ось ті слова, які можна використати для пояснення.

Коли ми зустрічаємо когось, хто має незвичний для нас вигляд, нам хочеться його роздивитися. Але для самої людини це може бути неприємно. Тому дорослим слід пояснити дітям: “Намагайся поводитися природно. Перед тобою людина. Незвично – не означає небезпечно чи погано”.

Якщо бачимо воїна з протезом чи на кріслі, можемо виказати йому вдячність – сказати “дякую” чи прикласти руку до серця.

СПІВЧУТТЯ, А НЕ ЖАЛІСТЬ: ЯК ВИЯВИТИ ПІДТРИМКУ ЛЮДИНІ З ІНВАЛІДНІСТЮ

«Під час війни багато людей втратили кінцівки. Це боляче та страшно. Людині потрібно вчитись заново ходити, рухатись. Учитись того, що вона раніше вміла, можливо, змінювати життя, наприклад, міняти професію. І їй потрібно багато сил і мужності й підтримки, щоб це зробити.
Для того, щоб люди могли знов бути рухомими, винайшли спеціальні засоби. Вони називаються протези. Протези бувають дуже різними. На деяких можна танцювати, бігати, стрибати й навіть відчути доторки.
Іноді люди з інвалідністю [ми одразу називаємо саме так] пересуваються на кріслах колісних. Уяви, як їм може бути незручно підійматись у ліфті, заходити в транспорт і магазини. І нам потрібно зробити наші дороги та міста такими, щоб усім було комфортно.
Коли ми зустрічаємо когось, хто виглядає для нас незвично, нам хочеться його роздивитись. Але для самої людини це може бути неприємно. Тому намагайся поводитись природно. Перед тобою людина. Незвично – не означає небезпечно чи погано.
Зараз ми можемо зустрічати багато людей без кінцівок. Дорослих і дітей. І їм важливо відчувати нашу підтримку.
Якщо ми бачимо ветерана з протезом чи на кріслі, ми можемо виказати йому вдячність: сказати «дякую» чи прикласти руку до серця».

Після цього можна запропонувати дітям запитати про те, що для них було незрозуміло.

Що нам може допомогти ввести дитину в цю тему:


  • Герой терапевтичної книги Тані Стус “Таємні історії маленьких та великих Перемог” – в одному з розділів, “Історія, яку розповів біль”, головні герої – військовий і його “біль”
  • “Чи легко жити циклопам” Олександра Шатокіна – добра “інклюзивна” книжка
  • “Кожна грудочка землі” Ольги Войтенко: батько головної героїні повертається після поранення на війні додому й учиться заново ходити на протезах, а потім бере участь в змаганнях з бігу.
  • Шоу «Вулиця сезам». Одна із героїнь, Аміра, – дівчинка на кріслі колісному.
  • “Різдвозавр” Тома Флетчера (головний герой Вільям – на кріслі колісному)
  • Книжка “Світ без меж” Анастасії Степули – для дітей і дорослих про різноманіття й рівність.
  • Мультсеріал «Щенячий патруль». Один із героїв 7 сезону – щеня Рекс на кріслі колісному.
  • Мультсеріал «Мопсики-приятелі». Одна із героїнь – щеня Лоллі з паралізованими задніми лапами.
  • Мультфільми серії “Як приборкати дракона” (головні герої – Гикавка з протезом ноги й Беззубик із протезом на частині хвоста – стали вожаками для людей і драконів).
  • Мультфільм “У пошуках Немо” (головний герой, рибка Немо, народився з маленьким плавничком).
  • Короткометражний мультфільм “Скарлетт” (про дівчину, у якої після хвороби було ампутовано ніжку і яка знову почала танцювати й стала допомагати іншим).
  • Короткометражний мультфільм “Подарунок” (про те, як мама подарувала синові песика з трьома лапками – і як песик зміг допомогти хлопцю).
  • Короткометражний фільм (12+) “Цирк метеликів”, 2009 рік. Головну роль грає Нік Вуйчич.