Невидимі наслідки війни. Чинники надмірного стресу, психотравми у дітей

Однією з найбільш незахищених та вразливих категорій населення, яка гостро реагує на вплив стресових чинників, є діти. Вони гостро реагують не лише на власне напруження, яке виникає через стрес, а й на психоемоційний стан значимих дорослих, які їх оточують.

Діти з родин військовослужбовців є особливою соціальною категорією, яка потребує уваги дорослих, оскільки саме у цій групі існує значний ризик впливу надмірних стресових чинників саме у родині. Діти потерпають від тривалої розлуки з їхніми батьками, які знаходяться на службі, поступово втрачаючи психоемоційний контакт з ними, проживаючи важливі моменти життя без присутності значимої людини. Деякі діти фізично втрачають близьких: маму чи тата, які гинуть під час військових подій. Частина дітей не можуть відновити теплі, близькі стосунки з батьками, які повернулися у родину після перебування у гарячих точках і потерпають від ПТСР-симптоматики. У такому випадку батько чи матір знаходяться поряд з дитиною фізично, але водночас далеко – занурені у власні травматичні процеси.

Незважаючи на гостроту, інтенсивність, хронічність стресових впливів на дітей військово-службовців, вони переважно лишаються наодинці з власними тяжкими переживаннями.

Як зрозуміти, що дитина має симптоми психотравми?

Діти особливим чином реагують на вплив надмірного стресу. Вони найчастіше не можуть розповісти про те, що їх турбує. Батьки нерідко намагаються просто дисциплінувати дитину, яка «нестерпно» себе поводить, не усвідомлюючи, що так можуть проявлятися наслідки психотравми у неї.

Проте, спостерігаючи за дітьми, можна зрозуміти, що вони потерпають від травмуючих подій. Наслідки сильного стресу проявлятимуться і в поведінці дитини, і у змісті її ігор, фантазій, і у емоційних станах, позначатимуться на процесах мовлення, пам’яті, мислення, викликатимуть хронічні соматичні захворювання тощо.

Емоційні прояви:

• загострення страхів (особливо страху розлуки);
• тривожні стани, плаксивість;
• агресивність;
• схильність до бурхливого прояву емоцій;
• збіднення емоційних проявів тощо.

Когнітивні прояви:

• погіршення діяльності процесів пам’яті, мислення, уваги;
• збіднення мовлення;
• підвищена мовна активність тощо.

Соматичні прояви:

• підвищена втомлюваність, сонливість;
• загострення хронічних хвороб;
• втрата апетиту, болі у шлунку;
• головні болі;
• розлади дихання, розлади у роботі серця;
• нудота, блювання;
• захворювання верхніх дихальних шляхів тощо.

Поведінкові прояви:

• порушення сну, нічні кошмари;
• застрягання, заперечення, впертість;
• регресивні форми поведінки;
• гіперактивність;
• пасивність, замкнутість;
• посилене прагнення до контакту з дорослими;
• відмова від контакту;
• нав’язливі ігри з негативним сюжетом, нав’язливі думки.

Чинники стресу у дітей

Діти можуть травмуватися через події, які дорослим здаються незначними, або ж через несприятливі життєві обставини хронічного характеру. 

Типовими чинниками надмірного стресу, психотравми у дітей вважаються:

• світові тривожні події (навіть якщо дитина не є очевидцем, але чує про них від дорослих або у новинах);
• екологічні катастрофи;
• вимушена розлука зі значущими близькими людьми:
• батьками, родичами, друзями;
• раптова зміна розпорядку дня, місця проживання, вимушене переселення сім’ї;
• тиск і булінг з боку однолітків;
• навчальні стреси – початок/кінець навчального року, екзаменаційний період;
• надмірне захоплення комп’ютерними іграми.

Додатковими специфічними чинниками сильного стресу дітей у родині військовослужбовців є:

• стреси, що викликані безпосередньою або опосередкованою причетністю сім’ї до екстремальних обставин, зумовлених військовою службою;
• вимушене безальтернативне прийняття цінностей і норм закритої соціальної системи членами сім’ї;
• обмежений вибір життєвих стратегій у зв’язку з тим, що інтереси сім’ї є вторинними стосовно інтересів служби;
• демонстрація традицій армійських стосунків у сім’ї військовослужбовців;
• прагнення чоловіка/дружини чи обох до авторитарного стилю спілкування у сім’ї;
• відсутність постійного житла, побутова невлаштованість, часті переїзди на нове місце служби;
• проблеми адаптації родини до умов життя у гарнізоні;
• тривала розлука дитини з батьком чи матір’ю;
• загибель батька чи матері під час несення служби;
• втрата емоційної близькості з батьком/матір’ю, батьками.

Роль батьків у процесі виникнення, перебігу та подолання у дітей наслідків впливу надмірного стресового чинника

Батьки для дитини відіграють провідну, опорну роль у питаннях формування їхньої стресостійкості, виникнення реакцій дистресу, особливості перебігу та подолання психотравми. З огляду на це, важливими є:

* Психоемоційний стан батьків. 

Наявність дистресу, ПТСР-симптомів, психотравми у батьків сприяє виникненню таких самих розладів у дітей і значно ускладнює перебіг та можливість подолання негативних наслідків впливу надмірних стресових чинників.

* Ступінь відкритості, надійності, передбачуваності, близькості стосунків у родині в цілому та між  батьками і дитиною, зокрема.  

Порушення стосунків у родині/між батьками та дитиною створює додатковий надмірний стресовий чинник для дітей та ускладнює перебіг психотравми, її подолання. 

* Домінуючі реакції значущих дорослих на стрес, який переживає дитина. 

Діти вчаться, як реагувати на стресові обставини, у першу чергу, від батьків. Несприятливий тип реагування дорослих на стрес дитини погіршує стресові реакції у останньої, ускладнює перебіг стресу, негативно позначається на засвоєнні досвіду, інтеграції сприятливих висновків зі стресових обставин.

Те, як батьки поводять себе у ситуаціях, коли дитина переживає стрес, має велике значення. Вони можуть допомогти їй успішно пройти увесь стресовий процес без розвитку дистресу, психотравми чи формування симптомів ПТСР, сприяти формуванню стресостійкості у неї, допомогти засвоїти важливі життєві уроки, які можна винести зі стресової ситуації. Проте, типи реагування батьків на стрес можуть і значно погіршити ситуацію.

За матеріалами Довідник Невидимі наслідки війни