В умовах війни дорослі та діти переживають низку екстремальних ситуацій, неминучим наслідком яких є відсутність/обмеження можливості забезпечення базових потреб людини, зокрема потреби в безпеці, та порушення стабільної картини світу. Це стає причиною стресів та кризових станів. Виокремлюють зовнішні та внутрішні причини виникнення кризових станів:
Зовнішні причини
- ситуації втрати (або загрози втрати) близьких людей;
- ситуації травматизації на підставі екстремальних подій, які погрожують життю та здоров’ю;
- ситуації насильства;
- кризи сенсу життя;
- морально-етичні кризи.
- вікові та фізіологічні чинники;
- хвороби;
- психічні травми;
- ретравматизація.
Слід зважати, що кожна людина має свій спектр реакцій на травматичні події, власні сильні сторони та здібності, які допомагають їй долати життєві труднощі. Однак у кризових ситуаціях деякі люди є особливо вразливими.
В умовах війни на особистість дитини негативно впливають такі кризові стани, що першочергово пов’язані з втратою рідних та близьких людей (батьків, друзів, родичів), позбавленням їхньої любові та турботи. Водночас діти гостро реагують на позбавлення домівки, відсутність звичних речей та втрату можливості робити звичні для них справи.
Варто враховувати, що в ситуації війни процес розвитку дитини порушується. І для його відновлення необхідно подбати про безпеку та емоційну стабільність, перш за все, на сімейному рівні, адже справжнє відчуття безпеки дитині дають лише близькі довірливі взаємини в родині. Водночас часто ми стикаємося з ситуацією, коли самі дорослі переживають дезадаптацію (повна або часткова втрата здатності пристосуватися до середовища) та стрес і не можуть або не знають, як бути ресурсом для дітей та допомогти їм впоратися з пережитим.
З метою надання допомоги дітям та їх родинам, які потрапили в умови кризових ситуацій, пріоритетним напрямом діяльності закладів дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти є забезпечення ефективного соціально-психологічного та педагогічного супроводу освітнього процесу.
Соціально-психологічний та педагогічний супровід дітей варто розглядати як систему спланованих та ретельно організованих освітніх заходів, направлених на гармонійний розвиток дітей, сталий розвиток особистості та створення сприятливих умов для соціалізації дитини.
Під час надання психологічної підтримки дітям, перш за все, йдеться про психологічну підтримку з боку педагогів/гинь та батьків на рівні емпатії, підвищення рівня адаптивних можливостей та розвиток навичок самоконтролю. Причому формування адаптивних навичок залежатиме від вікових та індивідуальних особливостей, стилю виховання в родині тощо. Також для виходу з проблемної ситуації, яка стала причиною кризового стану, необхідно допомогти дитині та дорослому в розкритті свого внутрішнього потенціалу, відновленню ресурсів. Тому робота закладу освіти має бути спрямована на психологічну підтримку та формування нового рівня взаємин в системі «дитина — дитина», «дитина — дорослий», позитивних життєвих цінностей, оптимістичного світобачення, розвитку психологічної, комунікативної, соціальної, громадянської компетентностей тощо.
Зосереджуючись на психологічній підтримці дітей, які зазнали впливу стресогенних чинників та психотравматичних подій, варто зазначити, що вона охоплює чотири основні етапи:
Етапи психологічної підтримки дітей, які зазнали впливу стресогенних чинників та психотравматичних подій
Етап 1
Ціль: Відновлення відчуття безпеки
Завдання: Зняття тілесного та емоційного напруження, послаблення тих жорстких механізмів захисту, які виникли у відповідь на кризову ситуацію.
Етап 2
Ціль: Відновлення та зміцнення психологічних ресурсів дитини
Завдання: Сприяння активізації природних ресурсів психіки дитини, на тлі яких можливий вихід із кризових станів.
Етап 3
Ціль: Відреагування негативних переживань, пов’язаних зі стресовими чинниками
Завдання: Створення умов для прямого чи символічного прояву та копінгування сильних негативних переживань, які можуть впливати на розвиток психологічних розладів.
Етап 4
Ціль: Активація природних механізмів самозцілення, адаптація до нових обставин
Завдання: Заохочення та зміцнення позитивних зрушень у станах дітей, активізація природного середовища самозцілення — спілкування з однолітками, відвідування гуртків за інтересами, сприятливе дозвілля з родиною, заняття творчістю тощо.
Безумовно, соціально-психологічний та педагогічний супровід дітей не має закінчуватись в якусь певну мить, а тривати, як елемент безперервного процесу соціалізації. Акцентом актуального напряму роботи педагогів системи освіти щодо інтеграції та супроводу дітей в умовах війни та після неї є поліпшення стресостійкості дітей дошкільного, молодшого шкільного віку й підлітків.
Важливим складником роботи з дітьми та дорослими, які пережили травматичні події, є формування життєстійкості, а саме акцентування уваги на ресурсах людини та її здатності забезпечити нормальне функціонування навіть за несприятливих обставин. Тому робота має відбуватись в площині підвищення рівня стресостійкості або здатності адаптуватися перед обличчям трагедії, життєвих стресорів, задля сприяння збільшення ефективності психологічної адаптації.
Зі стресостійкістю пов’язують такі характеристики:
- емоційну стійкість і здатність контролю емоцій;
- здатність переносити великі навантаження й успішно розв’язувати завдання в екстремальних ситуаціях;
- здатність долати стан емоційного збудження у процесі виконання складної діяльності;
- властивість темпераменту, що дає змогу надійно виконувати цільові завдання діяльності шляхом оптимального використання резервів нервово-психічної емоційної енергії;
- стабільну спрямованість емоційних переживань за їхнім змістом на позитивне розв’язання майбутніх завдань;
- стійке переважання позитивних емоцій.
Відтак в умовах війни та посиленого стресу рівень сформованості життєстійкості дітей та дорослих має вагоме значення та є основою для успішного процесу соціалізації та інтеграції дітей в нових соціальних умовах.
Поради щодо підтримки дітей з боку батьків
Сім’я — важливе джерело захисту й емоційної підтримки для дітей та важливе джерело формування життєстійкості. Діти, розлучені зі своїми рідними, під час кризової події опиняються в незнайомому місці, в оточенні незнайомих людей. Вони часто сильно налякані та не можуть правильно оцінити ризик та наявні небезпеки.
Безперечно, коли діти зазнають впливу травматичної події, це познчається на всій родині. Часто члени/кині сім’ї мають різний досвід щодо події та різні емоційні реакції. Розуміння переживань один одного та допомога з можливими почуттями страху, безпорадності, гніву чи навіть провини за те, що вони не змогли захистити дітей від травматичного досвіду, є важливим складником емоційного відновлення сім’ї.
Умови війни не мають вирішального впливу на те, який стиль виховання сповідують батьки: демократичний, авторитарний чи агресивний. Водночас батьки мають усвідомлювати, що авторитарний чи агресивний стилі можуть бути для дитини додатковим травматичним чинником, а розвинені у неї такі якості, як самостійність, активність, ініціативність, відповідальність, є тими ресурсами, що допоможуть дитині впоратися з різноаспектними викликами нової соціальної реальності. Тож перевага має надаватися демократичному стилю виховання, який передбачає, що батьки прислуховуються до думки дитини, хоч і не діють виключно до її бажань, влада використовується батьками лише в міру потреби, мотиви їх вимог пояснюються, а правила погоджуються спільно батьками та дитиною і твердо втілюються у життя.
За матеріалами Методичного порадника для освітян щодо використання принципів ОДГ/ОПЛ