Якщо мала дитина боїться гучних звуків та коли вимикають світло

 

Як говорити про війну з дітьми до 4-х років: поради та корисні посилання для батьків

Якщо дитина боїться звуків сирени чи вибухів, то можна допомогти їй упоратися зі страхом за таким алгоритмом:

1. Нормалізація

Дорослий фіксує й пояснює дитині ситуацію: «Я бачу, що ти боїшся. Так, це ж дуже гучний і неприємний звук, що насправді лякає. Але коли ми чуємо сирену – це значить, що наші ЗСУ зафіксували загрозу й зараз її знешкоджують. Цей звук сповіщає, що про нашу безпеку дбають. І нам потрібно подбати про себе, тому ми йдемо в безпечне місце»

2. Підтримка

Важливо дати дитині сигнал про підтримку, а потім запропонувати дію. Безпорадність – травматична, тому дитина має відчувати, що може вплинути на щось: тримати іграшку, піклуватись про тварину, узяти воду, рахувати кроки – це надаватиме їй відчуття своєї сили.

Також дитині можна сказати: «Я з тобою і буду з тобою весь час. Хочеш, я візьму тебе на руки/обійму, а ти візьмеш свою іграшку?»

3. Завершення

Після того, як загроза минула, слід обов’язково наголосити на цьому. Також варто закцентувати увагу дитини на її силі й стійкості: «Усе минулося. Ми в безпеці. Дякую за твою сміливість, міцність. Ми чули так багато гучних звуків (їх можна назвати), але ми впорались».

Після цього можна «будувати» місток до наступних дій: запитати в дитини про те, що б вона хотіла робити, коли вийде з укриття.

Інші способи зняти напругу після гучних вибухів чи сирени

Ігри для зняття стресу в дітей

Пісня-руханка «Крокуй до укриття», створена з ТНМК, для зняття напруги в дітей під час повітряної тривоги

Пісня-руханка «Я і ти», створена разом зі Світланою Тарабаровою

Коли вимикають світло

Вимкнення світла – це один наслідок війни. Чи це привід почати серйозну розмову з дитиною? Радимо відштовхуватися від віку.

Для дітей до двох років вимкнення світла вже можуть бути частиною їхньої реальності. І ми можемо робити акцент не на причинах, а на подоланні – тому, що ми робимо, щоб нам було комфортно й безпечно. Найголовніше – наша присутність, ми підтримуємо контакт, даємо дитині відчути, що ми з нею. Співаємо пісні, розповідаємо казки, торкаємося. Коли тільки можливо, передаємо контроль дитині – наприклад, показуємо, як включати ліхтарик.

Дитина чотирьох років може переживати віковий страх темряви – це одна з норм цього віку. З трьох років коло тривог і страхів у дітей розширюється. Важливо не знецінити її страхи, а надати підтримку. Щоб дитина мала можливість за потреби нам сказати, що їй страшно, і не боятись, що ми висміємо її.

Як це можна зробити: "Коли я була маленька, я так боялась темряви. А ти як? У темряві дійсно неприємно [так ми нормалізуємо страх дитини]. Знаєш, що ми можемо зробити?" [І ми пропонуємо ігри чи дії].

У цьому віці дитина вже може питати, чому немає світла. Можна відповідати так: «Вороги зіпсували те, що виробляє електроенергію. І тепер, поки все лагодять, нам потрібно почекати. Також важливо заощаджувати електроенергію. Так ми допомагаємо енергетикам і країні».

Дитина також буде питати, коли світло увімкнуть. Треба врахувати, що в дитини дошкільного віку немає відчуття часу. Тому немає сенсу казати, що світло увімкнуть, приміром, за дві години. Треба використати категорії, знайомі дитині: «Коли ми поспимо (поїмо, пограємось, подивимось мультфільм, почитаємо), світло мають включити».

Включення світла було б добре зафіксувати якоюсь дією – поплескати в долоні, вигукнути щось. Це дає можливість зняти напругу.

Також рекомендуємо заздалегідь скласти план – продумати, що ви будете робити під час відключень.

Тут 40 ігор у темряві для дітей від трьох років

Про пам’ять маленьких дітей

(і чому з ними треба говорити про те, що відбувається)

Діти від 6–7 років і дорослі можуть не пам’ятати те, що відбувалося з ними в ранньому віці. Це явище називають «дитячою амнезією». Воно пов'язане з дозріванням гіпокампа – частини мозку, що відповідає за біографічну пам’ять.

Важливо розуміти, що в людини є два види пам’яті – імпліцитна (неусвідомлена) й експліцитна (усвідомлена). Пам’ять дитини молодшого віку (до двох років) саме імпліцитна. Процес пригадування потім запускається асоціативними стимулами – ми називаємо їх тригерами. І те, що згадується, переживається так, наче воно відбувається зараз. Те, що там «закарбовано», потім буквально створює тло наших відчуттів і провокує реакції.

Саме тому важливо маленькій дитині пояснювати те, що відбувається зараз, настільки спокійно, наскільки це можливо. Так дорослий робить усе можливе, щоб досвід дитини не було закарбовано як травматичний.

Будь-які розмови, особливо на складні теми, варто закінчувати фразами, які могли би дати відчуття сили та безпеки: «Ми разом. Ми впораємося. Я пишаюсь тим, як ти себе поводив(-ла)…, ти теж можеш допомогти…»

За матеріалами The Village Україна