Поради та корисні посилання для батьків
Від лютого 2022 року вже багато сказано й написано про те, як говорити з дітьми про війну. Проте відповіді зазвичай фокусуються на дітях від 4-х років. Саме в цьому віці діти починають ставити багато запитань, на які батькам доводиться відповідати. Але як бути з меншими дітьми? З тими, хто зовсім чи майже не говорить і ще не може сформулювати вербальне запитання? З тими, що не застали життя «до» чи були надто маленькими, коли почалося повномасштабне вторгнення? Що казати (чи не казати) їм?Діти до чотирьох років повністю залежать від дорослих
У проміжку з народження до 4-х років є кілька вікових груп дітей із трохи відмінними потребами.Спільне в них те, що діти повністю залежать від присутності, стану дорослих, які ними опікуються. Від того, наскільки дорослі можуть реагувати на їхні потреби, наскільки емоційно присутні та залучені. Точно для таких дітей травматично, коли їх розлучають із дорослим. І коли дорослий не має сил давати емоційний відгук і реагувати на потреби.
Дитина до 2-х років сприймає те, що відбувається, як даність, як норму. І війна з її подіями та тривогами – уже частина її буттєвості.
Чи треба говорити з новонародженими
Здається, що діти раннього віку не потребують особливої уваги та пояснень. Бо начебто ще нічого не розуміють і не пам’ятаютьз. Але це не так.Саме в дітей від народження до одного року залежно від того, як дитина суб’єктивно переживає цей час, формується базова довіра чи недовіра до світу (це перша стадія психосоціального розвитку за Еріком Еріксоном).
Що означає: «суб’єктивно переживає»? Саме дорослі, яким дитина довіряє, своїми поясненнями, своїми послідовними діями, емоціями, реакціями на те, що потрібно саме зараз дитині, створюють простір безпеки. Насправді це відбувається в будь-якому віці, але саме в цьому це створює базовий фундамент світосприйняття.
Це не означає, що малюку з пелюшок треба докладно розповідати про війну. У ранньому віці (приблизно до 3-х років) дитина ще не зрозуміє слова «війна». Уже з перших місяців життя варто їй пояснювати те, що відбувається в поточному моменті, простими словами коментувати й пояснювати свої дії й реакції, а також називати емоції та реакції самої дитини. Наприклад: «Я з тобою. Зараз звучить сирена, ми йдемо в укриття. Бачиш, тут багато людей». Або:
«Це летить літак. А цей звук каже, що наше військо про нас дбає».
Чого важливо навчити дітей від 1 року
Приблизно від одного року дитина починає самостійно ходити, може відбігати далі від дорослого й брати нові предмети. Але важливо поступово навчати дитину не підіймати жодної чужої речі. Це пов’язано з мінною безпекою.У ранньому віці достатньо казати: «Не можна. Стоп!»
У ЮНІСЕФ є інформаційна компанія щодо мінної безпеки з короткими слоганами: «Не підходь, не чіпай».
Якщо батько воює
Коли батько дитини є військовослужбовцем, не виключено, що вона вперше побачить його в рік або два. Але важливо привчати дитину до цього контакту: показувати його фото, відео, давати слухати аудіоповідомлення, аби батько був присутній у буттєвості дитини.Намагаючись налагодити зв’язок із батьком, можна казати: «Батько у війську, він нас захищає, бо йде війна».
Розлогих пояснень давати не треба, слово «війна» може в принципі не звучати.
Що казати дітям після двох років
Після двох років дитина налаштована на вивчення «світу предметів». Дитина намагається ставити дорослим запитання, так прискорюється розвиток активного мовлення. Питає вона про те, що бачить або чує. Тож саме зараз вона може вже сама запитати про звук сирени чи вибухів.Дехто з батьків вважає, що їхні діти ще «замаленькі для серйозних тем». Вони воліють казати, що сирени – то пожежні машини, а вибухи – то вантажівка грюкнула (або грім гримить).
Краще дітям казати правду в тій формі, у якій вона була би зрозумілою та нетравматичною. Ми не зможемо повністю захистити дитину від всієї інформації, бо поруч із нею є інші діти й дорослі та є інформаційний простір. Дитина в ранньому віці (до 3–4 років) налаштована на зчитування невербальних сигналів – нашої міміки, жестів, тональності, гучності, ритму дихання, серцебиття. Якщо дитина відчуває одне, а чує інше – вона може перестати довіряти або своїм відчуттям, або нашим словам. Тому я за те, щоб ми зміцнились самі, бо всі розмови мають вестися з відчуття стійкості (і краще до того, як виникне критична ситуація), і знайшли слова для розмови з дитиною. Психологи зараз часто розмовляють з батьками про їхню особисту стратегію уникання. Про їхню можливість дивитись на правду, витримати складну інформацію й емоції.
Коли звучить сигнал повітряної тривоги, можна казати: «Звучить тривога. Чуєш цей неприємний звук? Це спеціально, щоб ми почули й точно зреагували. Зараз ми з тобою йдемо в укриття. Це потрібно, щоб ми були в безпеці. Я з тобою»
Проєкт «гратися і не боятися» з рекомендаціями для батьків дошкільнят і вихователів, як зайняти дітей віком 2–6 років, навчити їх давати раду емоціям, а також заспокоюватись під час повітряних тривог та інших стресових ситуацій.
Коли дитина йде в садочок
Перед тим, як віддати дитину до садочка, батькам точно доведеться поговорити з нею на тему безпеки – навіть якщо тему війни ніколи до цього не порушували. У дитячому садочку дитина ходитиме в укриття під час кожної повітряної тривоги – і вона має бути до цього готовою. Крім того, вона буде контактувати з іншими дітьми.Батьки не можуть спрогнозувати, що розкажуть дитині інші діти. Тому про все, що важливо, вона має дізнатися від батьків.
Коли дитина йде у садочок, фокус авторитетності розширюється до вихователів. Тож батькам варто поговорити з ними, запитати, що саме вони розповідають про війну.
Як говорити з дітьми після трьох років
Приблизно після трьох років дитина починає грати в рольові ігри – вона повторює те, що бачить, що є в її реальності. Спостерігаючи за грою дитини, ми можемо й дізнатися, що саме для неї актуально.Поступово дитина вчиться будувати причинно-наслідкові зв’язки. Тож у такому віці вона потребуватиме більше пояснень. Говорити треба з нею короткими простими фразами про те, що відбувається. Не даємо подробиць. Не показуємо новини та фотографії.
Для того, щоб знизити рівень тривоги, можна запропонувати дитині відреагування. Наприклад:
«Коли я чую сигнал тривоги, я так злюсь – і хочеться зробити так – [і ми робимо рух руками, наче відганяємо комарів]. І коли ми в укритті, я завжди уявляю, що над тобою, наді мною й над усіма нами наче величезна сильна повітряна куля. Ось така – [і ми проводимо руками над дитиною, наче купол]. Хочеш мене про щось запитати?»
Оскільки дитина до 3–4 років зчитує невербальні сигнали (міміку, жести, тональність тощо), варто пояснювати дитині свій стан. Пояснити дитині, чому ви самі буваєте засмучені чи роздратовані, можна такими словами: «Я зараз злюсь. Не на тебе. На ворогів. Мені хочеться, щоб усе зло, що вороги роблять, їм назад повернулося. Щоби заспокоїтись, я роблю…»
Після 3–4 років дитина дозріває до запитання «чому». Словниковий запас розширюється, розвивається пізнавальна сфера. Стосунки дитини з авторитетними дорослими – пізнавально-наслідувальні: дитина намагається скопіювати діяльність дорослого та ставить йому величезну кількість запитань. Завдяки цьому простір її «впливу», розуміння світу й одночасно відчуття безпеки розширюється.
Дитина може питати: «А чому почалась війна? А чому росіяни нас не люблять? А чи всі росіяни – погані?»
Ближче до чотирьох років дитина може почати питати про смерть. Як і запитання про секс, це норма для такого віку. «І в цьому віці вона зможе сформулювати страшне для нас запитання: «А мене не вб’ють, а тебе?» Ми запевняємо дитину, що робимо все, щоби бути в безпеці».
Дітям із чотирьох років можна показати мультфільм «Добро завжди перемагає».
→ Онлайн-курс «Як підтримати дитину під час війни»
Якщо дитина питає багато разів
Діти багато разів поспіль питають одні й ті ж запитання. Дорослому важливо знайти сили пояснювати та повторювати. Можливо, дитина після кожної нашої відповіді вмонтовує знання як досвід і внутрішню опору. А можливо, ми не змогли розпізнати, яка саме потреба за питанням. Можливо, дитина хоче почути щось з іншої площини. А іноді це може бути проявом тривоги дитини.Якщо дитина нічого не питає
Якщо дитина ближче до чотирьох років не питає нічого про війну, хоча стикається з її проявами, чи це привід для хвилювання?Якщо є щось очевидне, але не ословлене дитиною – це привід почати з нею розмову. Бо якщо дитині безпечно, вона проявляє цікавість».
Відсутність запитань на якусь тему може свідчити про:
- Спроби уникнути повторення складного чи болісного досвіду. У такому разі треба обережно (іноді за допомогою психолога) говорити з дитиною про те, що відбувається.
- Небажання засмучувати батьків (або розуміння, що батьки самі уникають розмов і відповідей на запитання дитини). Тоді треба спробувати почати розмову на цю тему, адже саме пояснення дорослих формують картину світу дитини. Що більше розуміння буде в дитини, то більше відчуття контролю та менше рівень тривоги.