пʼятниця, 17 жовтня 2025 р.

Наслідки емоційних травм у дитинстві

 

Сильні емоційні потрясіння в дитинстві мають серйозні негативні наслідки в дорослому житті. 

Якщо в дитинстві ви зіштовхувалися з жорстокістю, зневагою або пережили емоційну травму, найімовірніше, ви відчуваєте серйозні наслідки такого негативного досвіду в дорослому житті.

Батьківство змушує переглянути багато речей, побачити їх під іншим кутом. Так, караючи свою дитину, ви можете раптово усвідомити, що повторюєте слова й дії своїх власних батьків. Те, що ви так ненавиділи й чого боялися у власному дитинстві, повторюється вже з іншими учасниками подій.

Негативні установки, отримані в дитинстві, сильні травми й потрясіння – все це не повинно впливати на доросле життя. Але вони здійснюють свій вплив через багато років. Стають частиною особистості, заважають побудувати повноцінні стосунки зі своїми дітьми й партнером, викликають страх і безпорадність.

Важливо припинити заперечувати вплив пережитих травм, вчасно їх розпізнати, усвідомити їх негативний вплив і почати діяти – раз і назавжди позбутися негативних установок заради свого блага та блага родини.

Діти надають значення всім подіям, які вони спостерігають і які з ними відбуваються. Саме так формується їх картина світу. Усвідомлення сенсу допомагає дитині впоратися з травматичним досвідом і хвилюваннями. Але якщо людина в дорослому віці не створить нову картину світу, її стара картина не дозволить їй розвиватися й насолоджуватися життям. Дитячі емоційні травми мають багато наслідків. Розглянемо докладніше, яким чином вони впливають на наше життя.

Створення помилкового «Я»

Психотерапевти стверджують, що дитячі емоційні травми залишаються з людьми на довгі роки. Один зі способів полегшити цю травму – створення помилкового «Я». У дитинстві ми хочемо відчувати любов і турботу наших батьків. Якщо ми цього не отримуємо, то намагаємося стати такими, якими, за нашими уявленнями, нас можуть полюбити батьки. Пригнічуючи свої почуття й потреби, ми створюємо хибне «Я». Це образ, який ми пропонуємо світу.

Емоції – невід'ємна частина нас самих і, пригнічуючи їх, ми втрачаємо зв'язок із собою. Ми живемо з острахом, що коли ця маска спаде, нас більше не будуть любити та приймати.

Кращий спосіб виявити за помилковим «Я» свою справжню сутність – звернутися до психотерапевта, який спеціалізується на дитячих емоційних травмах. Він допоможе вам знову увійти в контакт зі своїми почуттями й відчути себе цілісним.

Мислення жертви

Наші уявлення про себе породжують внутрішній діалог. Внутрішній голос підбадьорює нас або, навпаки, спонукає до занепаду. Негативні установки змушують думати, що ми не контролюємо наше життя. Тобто є жертвою. Ми можемо отримати таку установку в дитинстві, але не варто прив'язуватися до неї в дорослому житті.

Іноді здається, що немає вибору, але він є завжди. Принаймні, ми можемо вибирати свої установки у ставленні до самих себе. У дитинстві ми практично не можемо контролювати своє життя, але ж ми вже виросли й тепер маємо більше можливостей впливати на ситуацію.

Замість того, щоб вважати себе жертвою, можна уявити себе людиною, яка впоралася зі складною ситуацією. Наступного разу, коли ви відчуєте себе в безвихідному становищі, нагадайте собі, що ви здатні на більше.

Пасивно-агресивна поведінка

Коли дитина росте в нездоровій обстановці, де часто виявляють агресивність, вона починає думати, що проявляти злість та інші негативні емоції неприпустимо. Виростаючи, вона вірить, що злість – погане почуття, яке потрібно пригнічувати. Якщо дитина росте в сім'ї, де придушують злість, вона засвоює, що саме такої поведінки очікують і від неї. У дорослому житті вона також пригнічує злість, навіть у ситуаціях, в яких злість могла б бути корисною.

Що відбувається, коли ви не можете висловити злість? Якщо ви звикли пригнічувати негативні емоції, то ви знаєте відповідь: нічого. Ви все ще відчуваєте злість (зрештою, злість – це цілком природне почуття), але замість того, щоб усвідомити його та зрозуміти причину, ви продовжуєте відчувати все ту ж злість. Ви не висловлюєте її відразу ж після того, як відчули. Але, оскільки почуття придушене, ви висловлюєте його за допомогою пасивно-агресивної поведінки.

Пасивна поведінка і навчена безпорадність

Якщо в дитинстві батьки не приділяли вам належної уваги, ви також пригнічуєте свою злість і страх у надії, що вас більше не покинуть. Але таке придушення емоцій призводить до того, що ви залишаєте себе самого. Не висловлюючи свої почуття, ми не даємо собі розвиватися. Ми стаємо пасивними, не реалізуємо свій потенціал. Типова позиція пасивної людини: «Я знаю, що потрібно зробити, але я цього не роблю».

Коли ми придушуємо свої почуття, ми придушуємо самих себе. Дитячі емоційні травми змушують нас приховувати певні сторони своєї особистості. Це допомагає нам знову відчути себе в безпеці. Однак у дорослому віці нам необхідні наші почуття – вони говорять нам про те, ким ми є, і дозволяють стати тими, ким ми хочемо стати.

Як допомогти дитині вийти зі стану стресу й потрясіння

Батьки можуть зробити дуже багато для відновлення стану своєї дитини після пережитих потрясінь і важких стресових ситуацій. Такими ситуаціями можуть бути небезпечні для життя автомобільні аварії, пожежі, повені, раптові захворювання або смерть близьких членів сім'ї, злочин чи насильство. Якщо ви пережили велике потрясіння чи горе, пам'ятайте про головне: час і підтримка неодмінно допоможуть вам знову стати на ноги.

Діти реагують по-різному

Реакція дитини на горе чи пережиту трагедію буде залежати від цілого ряду чинників, а також від її віку, стадії розвитку та становлення особистості, від того впливу, який мала ця подія на її батьків чи інших членів сім'ї. Реакція вашої дитини може бути абсолютно не такою, якої ви очікуєте.

Реакції на психологічну травму можуть бути такими:

  • Заглиблення в себе – така реакція може проявлятись у втраті інтересу до діяльності, у втраті довіри, небажанні розмовляти чи регресі до більш інфантильної поведінки.
  • Зацикленість – проявляється в потребі знову переживати стресові події, наприклад, через ігри та малюнки, що повторюються. Дитина може бути надмірно стурбована можливими подіями в майбутньому (які, на її думку, можуть бути якось обумовлені тим, що сталось) або ж ночами їй можуть снитися жахи.
  • Тривога – у зв'язку із тривожним станом можуть виникнути проблеми з концентрацією уваги або зосередженням, нав'язлива поведінка, страх перед розлученням, проблеми зі сном, дратівливість і нестриманість.
  • Фізичні симптоми – часто проявляються головними болями й болями в животі. Також можливі затримки реакції. Спочатку може здатися, що деякі діти добре справляються із ситуацією, але стресовий стан може проявитись у них набагато пізніше, наприклад, дати про себе знати через кілька днів, тижнів або навіть через місяці.

Важливо порозмовляти про подію

Уважна й довірлива розмова допомагає виявити всі проблеми. Спробуйте зробити таке:

  • Переконайте вашу дитину, що все вже в минулому й вона в безпеці (але тільки якщо це дійсно так). Можливо, вам доведеться казати їй про це знову і знову.
  • Прислухайтесь до своєї дитини. Серйозно поставтесь до її тривог і почуттів.
  • Нехай ваша дитина знає, що вам важливо з'ясувати, що вона сама думає про те, що сталось, оскільки її думка вам дуже дорога.
  • Розкажіть дитині про те, що сталось, але так, щоб це було доступно її рівню розуміння, не вдаючись до страхітливих подробиць. Використовуйте зрозумілу для дитини мову. Якщо ви спробуєте приховати від неї точну інформацію, вона буде заповнювати прогалини в розумінні на основі свого досвіду, наявною в неї інформацією та за допомогою своєї уяви, а це може ускладнити її стан.
  • Переконайтеся, що ваша дитина не зробила будь-які неправильні висновки. Наприклад, діти молодшого віку можуть думати, що трагедії – це їхня провина, тому що вони були неслухняними чи погано думали про когось.
  • Поговоріть про подію в колі сім'ї. Дозвольте висловитись абсолютно всім, у тому числі й дітям. Це допоможе кожному члену сім'ї подолати ізоляцію, зрозуміти та почути один одного, а також відчути підтримку.
  • Порозмовляйте з дитиною про те, як люди можуть реагувати на трагічні події. Розкажіть їй про різні прояви таких станів. Скажіть дитині, що в таких обставинах її почуття абсолютно природні й нормальні, переконайте її в тому, що з часом вона буде почувати себе краще.

Ваша реакція дуже важлива

Те, як криза впливає на вас, на ваші реакції на почуття й поведінку вашої дитини, буде грати величезну роль і справляти потужний вплив на здатність дитини впоратися з тим, що сталось, і вийти зі стресового стану. Що при цьому слід мати на увазі?

  • Намагайтеся зрозуміти. Прийміть той факт, що зміни в поведінці вашої дитини, такі як істерики чи нічне нетримання сечі, можуть бути її реакцією на горе або стресові події.
  • Приділіть дитині додаткову увагу, особливо перед сном, а також в інших випадках, коли вона знаходиться не з вами і її це дуже хвилює.
  • Діти дивляться на своїх батьків, щоби зрозуміти подію, горе та знайти способи відреагувати й побороти його. Щоби зрозуміти свої страхи і стрес, а також щоби втішитися й отримати підтримку, їм необхідно, щоб дорослі були поруч. Якщо ви страждаєте й не можете впоратися зі своїми почуттями, реакціями або стосунками, важливо, щоб ви все-таки знайшли підтримку й допомогу для себе. Якщо ви цього не зробите, страх і душевні страждання дитини будуть тільки посилюватись.
  • Делікатно й обережно порозмовляйте з вашою дитиною про свої почуття й дозвольте їй розповісти про свої.
  • Пам'ятайте, що всі люди різні й можуть мати різні емоційні реакції. Не очікуйте, що ваша дитина відчує те саме, що й ви.
  • Дайте дитині відчути контроль над своїм життям. Навіть незначні рішення, такі як вибір між двома начинками для бутерброда, дозволяють дитині знайти почуття контролю над ситуацією. Це особливо важливо після душевного хаосу, який є наслідком кризи. У дітей, які відчувають себе безпорадними (і не відчувають контролю), зазвичай симптоми стресу мають більш виражену глибину.
  • Не намагайтесь надто оберігати дитину. Бажання, щоби після пережитого всі члени сім'ї були поруч, – це нормально, але важливо також, щоб вони відчували, що їхній власний світ – цілком безпечне місце для життя.

Дуже важливий розпорядок життя сім'ї

Рекомендації:

  • Намагайтесь якомога більше дотримуватись вашого звичайного розпорядку дня. Щоденна передбачуваність звичного графіка діє на дітей заспокійливо.
  • Завірте вашу дитину в тому, що дуже скоро її звичайний розпорядок стане таким, як і раніше. Якийсь час вона може бути не у змозі справлятися зі своїми щоденними справами, наприклад, відвідувати школу або виконувати домашню роботу. Не тисніть на неї. Просто дайте їй час.
  • Поки що не вводьте жодних змін, наприклад, таких як нові правила або більш суворі стандарти поведінки. Дочекайтесь більш сприятливого часу.
  • Збережіть ролі в сім'ї такими, якими вони були колись. Наприклад, не наполягайте, щоб ваша дитина взяла на себе більше домашніх обов'язків, і не чекайте, що вона буде задовольняти емоційні потреби засмучених батьків.

Практичні стратегії для батьків

Рекомендації:

  • Дозвольте вашій дитині проводити багато часу, граючи або займаючись рекреаційною діяльністю, наприклад, спортом, зокрема улюбленими іграми із кращими чи старими друзями.
  • Залиште час для веселощів. Сміх, весело проведений час і заняття для спільного задоволення можуть допомогти всім членам сім'ї відчути себе краще.
  • Якщо апетит вашої дитини зменшився, не наполягайте на тому, щоб вона їла під час трьох основних прийомів їжі. Якщо в цей час вона не хоче їсти, просто запропонуйте їй постійні перекуси протягом дня.
  • Переконайтеся, що ваша дитина достатньо відпочиває та спить.
  • Залучайте дитину до якихось фізичних занять – це допоможе їй «спалити» хімічні речовини, що виділяються організмом під час стресу, а також зміцнить сон.
  • Обмежте стимулятори, такі як цукор, яскраві продукти й шоколад.
  • Допоможіть вашій дитині розслабитись фізично – теплі ванни, масаж, розповідь цікавих історій і часті обійми прекрасно допоможуть зняти м'язове напруження.
  • Втручайтесь, якщо яка-небудь діяльність засмучує або тривожить вашу дитину, – наприклад, телевізійне шоу, яке нагадує дитині про пережиту травму або сприяє посиленню занепокоєння, тривоги чи страху. Не бійтесь вимкнути телевізор, якщо зміст програми не сприяє відновленню дитини.

Про що треба пам'ятати батькам

  • Діти й дорослі оговтаються від горя або важких переживань, необхідні час і підтримка.
  • Те, як ви самі долаєте кризу і як реагуєте на почуття й поведінку вашої дитини, буде мати величезний вплив на її здатність пережити важкі події.
  • Розповідайте дитині про факти події доступною для її розуміння мовою.

Але якщо ви стурбовані станом вашої дитини або відчуваєте, що не справляєтеся самостійно, звертайтесь по професійну пораду. Доречним початком у такій справі може стати відвідування вашого сімейного лікаря.

За матеріалами платформи Розвиток дитини