Управління емоціями: рекомендації для батьків

Емоції відіграють дуже важливу роль у житті кожної дитини, допомагаючи їй сприймати дійсність і реагувати на все, що відбувається. Емоції дитини дуже легко побачити і зрозуміти з виразу обличчя, пози і жестів, а також з поведінки малюка.

Розвиток емоційної сфери дитини належить до важливих показників її психічного стану і благополуччя. Саме тому одним з найперших завдань дорослих у вихованні малюка є встановлення з ним тісного емоційного контакту.

Дитину в міру її дорослішання починають сприймати як особистість, і при цьому її тривожні переживання зменшуються. Кожному з батьків, у свою чергу, дуже важливо розуміти емоції малюка, його потреби і тривоги для того, щоб період дитинства був щасливим.

Дуже важливим моментом у розвитку емоційного стану дитини є емоційний стан матері, оскільки всі емоції мами, як позитивні, так і негативні, передаються дитині. Якщо мама дитини постійно перебуває в поганому настрої, не посміхається, нервує, то її стан передається маляті, яке стає примхливим, відмовляється від їжі, погано спить. Для того щоб у дитини відбувався позитивний емоційний розвиток, у сім’ї повинні бути сприятливі психологічні умови.

У віці від трьох до п’яти років дитина може відчувати страх темряви, замкнутого простору або самотності. Батьки повинні підтримувати дитину, заспокоювати і вміти поговорити про її проблеми для того, щоб її емоційна сфера залишалася стабільною. Крім цього, стабілізувати емоційний стан малюка дуже часто допомагає впевнена, спокійна, приймальна поведінка батьків, яка виступає прикладом для дитини. Якщо в сім’ї між дитиною і батьками не буде налагоджено емоційний контакт, це може несприятливо позначитись на формуванні її характеру і розвитку загалом. Також на формування емоцій впливає спілкування з однолітками. Діти, які мають можливість спілкування з іншими дітьми, відчувають страхи набагато рідше, ніж ті, що такого спілкування не мають. Під час спілкування з друзями дитина розкриває повний спектр емоцій, при цьому набуває навичок захисту, навчається адекватно сприймати невдачі і проявляти гнучкість у поведінці. Це допомагає дитині засвоїти основи правильної поведінки в суспільстві.

Після шести років у дитини можуть з’явитися такі емоції, як недовірливість, сумнів у своєму майбутньому, тривожність. Ці емоції зникають самі в тому випадку, коли батьки проявляють життєрадісність, упевненість і спокій. Для того щоб дитина якомога частіше відчувала позитивні емоції, необхідно, щоб між батьками були хороші стосунки і ситуація в родині була стабільною.

Дитина, яка має досвід переживання всієї палітри емоцій з превалюванням позитивних відчуттів, розвивається набагато швидше за тих дітей, у житті яких був бідний емоційний фон або переважали негативні емоції. Дитина зі стабільною емоційною сферою має хороше душевне здоров’я, відчуття безпеки і довіру до батьків.

Спілкування і взаємодія людини з іншими людьми не будуть ефективними, якщо учасники не здатні побачити емоційний стан один одного і керувати своїми емоціями. Тому розвиток емоційної сфери є досить важливою складовою у становленні особистості, і надзвичайно важливо, щоб дорослі допомогли дітям навчитися справлятися з безліччю емоцій, які людина відчуває протягом життя, і при цьому продовжувати жити. Але для того щоб допомогти дитині, батьки повинні насамперед самі вміти ідентифікувати свої почуття та емоції в тій чи іншій ситуації, конструктивно виражати своє хвилювання. Систематизація знань про людські емоції допоможе дітям знайти внутрішній спокій та емоційну стійкість.

Емоції – це особлива послідовність фізичних відчуттів, які ми відчуваємо в певних ситуаціях. Їхня інтенсивність варіює від ледь помітних до неймовірно сильних. Ми відчуваємо емоції постійно. Вони перетікають з однієї в іншу і переплітаються між собою, коли ми завершуємо один життєвий етап і рухаємося до іншого. Ми завжди щось відчуваємо. Емоції сигналізують, що ми ще живі!

Розрізняють чотири основні емоції: злість, страх, сум і радість. Решта – це відтінки почуттів, поєднання чотирьох основних. Емоції – це ніби різноманітні відтінки кольору, які з’являються при змішуванні базових – червоного, жовтого і синього. Можливі тисячі комбінацій. Наприклад, ревнощі – поєднання злості і страху, ностальгія – смутку і радості.

У ході зростання дитина повинна навчитися контролювати власні емоції, знаходити ефективні способи опанувати потужний прояв негативної чи позитивної енергії. Батьки повинні допомогти дитині набути цих навичок, адже маленькі діти ще не здатні до рефлексії. Почуття часто досягають найвищої позначки миттєво, і малюки повністю віддаються їм. Крім того, дитина може просто не знати, що саме з нею відбувається і як цей стан називається.

Важливо навчити саме контролювати та конструктивно виражати емоції, а не придушувати їх. Адже жодна людина, тим більше маленька, не може заборонити собі відчувати те, що відчуває. Пригнічена злість, страх, ревнощі витісняються зі сфери свідомого в підсвідомість і деформують психіку, перетворюючись на неврози, нічні кошмари, психосоматичні захворювання. Тому завдання батьків – навчити малюка не стримувати свої емоції, а контролювати їх, тобто проявляти так, щоб не завдати шкоди ні собі, ні оточенню.

Навчити цього дитину не так складно, якщо маєш ці навички сам. Зрозумівши, чому ми відчуваємо емоції, як їх висловлювати і яких ситуацій варто уникати, ми зможемо зробити власне життя і життя наших дітей щасливішим.

Чому ми відчуваємо емоції?

Іноді кожному з нас хочеться взагалі перестати відчувати. Особливо відчувати неприємні емоції: злість, смуток і страх. Навіщо природа наділила нас здатністю переживати настільки інтенсивні відчуття? Справа в тому, що кожній емоції відведено особливе місце.

Для початку візьмемо злість. Злість – це емоційний стан, який має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами злості є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до мети, фізичні або психологічні переживання порушення меж. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або особиста безпорадність.

Якщо перешкоди незначні й невизначені, безпосередня реакція може не виражатися в злості. Однак якщо певний бар’єр справді заважає досягненню бажаної мети, злість рано чи пізно обов’язково виникне. Якби не вона, ми не могли б постояти за себе. Злість – прагнення до свободи та інстинкт самозбереження.

Страх має не меншу цінність. Страх – це емоція, яка виникає при одержанні суб’єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх нас часто сковує, не дозволяє діяти. І коли він проявляється неадекватно до ситуації, ми його сприймаємо негативно. Проте основна функція страху – збереження життя. Страх не дозволяє нерозважливо ризикувати. Страх змушує замислитися, зупинитися, шукати спосіб уникнути небезпеки, навіть якщо мозок ще не з’ясував, у чому саме полягає загроза.

Сум – емоційний стан, який допомагає пережити горе, накопичити енергію, якої в нас зараз недостатньо. Сум буквально звільняє від гіркоти втрати чогось або когось. Хімічні процеси, які викликає сум у мозку, допомагають позбутися болю й жити далі. Сум допомагає пережити труднощі і знову почати спілкуватися з навколишнім світом та людьми.

Радість – це емоційний стан, пов’язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність якої в цей момент була невелика і невизначена. Радість – це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значущої дії.

Упевненість і особиста значущість, які набуваються в радості, дають людині відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям. Радість супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеністю оточенням і всім світом. Враховуючи ці характеристики радості, легко зрозуміти, що поки у світі існують проблеми, події, які зумовлюють стрес і стан невпевненості, люди не можуть постійно перебувати у стані радості.

Ми ознайомилися з основними, базовими емоціями. У наступному повідомленні буде наведено рекомендації як навчити дітей контролювати ці емоції

За матеріалами видання АГРЕСІЯ. АНЕКСІЯ. КОНФЛІКТ. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ТА ПСИХОЛОГІЧНА ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ ДЛЯ ДІТЕЙ: Методичні рекомендації для педагогів дошкільних навчальних закладів. Київ, 2016.