Як допомогти дитині пережити втрату: рекомендації для батьків

Втрати в житті дитини – це не тільки найсерйозніші травматичні події (смерть близької людини, наприклад). Іноді дорослим важко зрозуміти почуття малюка, коли він втратив улюблену іграшку (з нашої точки зору це цілковита дрібниця) або довго не може звикнути до нового дитячого садочка.

Як допомогти дитині зрозуміти це?

Можливо, варто говорити з дитиною про це і в ситуації реальної втрати, і тоді, коли малюк

 перебуває у спокійному стані. Попросіть його подумати, які можуть трапитися втрати в житті людини. Висловіть свої міркування, попросіть згадати ситуації з його життя і життя його друзів. Які це можуть бути втрати? Вирваний зуб, загублена річ, переїзд на нову квартиру, розлучення

батьків друзів, ровесників та інше.

А сама дитина? Адже вона постійно змінюється: сьогодні ти вже не такий, яким був місяць чи рік тому. І в природі постійно відбуваються якісь зміни. Може, ми спробуємо намалювати їх: наприклад, дерева навесні, влітку, восени і взимку; гусеницю, яка стає спочатку лялечкою, а потім метеликом; себе – новонародженим і зараз. А яким ти будеш, коли станеш дорослим?

Перегляньте разом з дитиною сімейний альбом: тут можна побачити, як усе змінюється.

Обговоріть з дитиною, на що схожі горе, радість, сум, страх, попросіть її намалювати різні почуття, запитайте, як при цьому поводиться наше тіло, попросіть зобразити почуття мімікою і рухами. Під час малювання попросіть дитину подумати про те, що їй допомагає, коли вона відчуває смуток чи гнів.

Обговоріть ці способи і запропонуйте свої (сум – помалювати, знайти кого-небудь, з ким можна поділитися сумом, поплакати; гнів – пострибати, повдаряти по м’ячу чи подушці, побігати, висловити гнів словесно).

Підкресліть, що всі відчуття можна висловити: якщо ми сердимося на когось, це не означає, що ця людина погана, це означає, що зараз ми сердиті.

Як виявити страх або тривогу дошкільника?

Виявити страхи і тривоги дитини можна за допомогою малювання.

Що може запитати дорослий, поки дитина малює?

«Що ти робиш, коли боїшся?»

«Чи це допомагає?»

«Що можна ще зробити?»

Даємо зрозуміти, що відчувати страх і втрату – це природно: дорослі теж відчувають страх і переживають втрату.

Про що ще можна поговорити з дитиною?

Про справжні та уявні страхи; про те, що страх не триватиме вічно. Відчуваючи страхи, ми вчимося цінувати і життя, і близьких людей; страхами можна ділитися з іншими і не соромитися цих почуттів тощо. 

Важливо серйозно ставитися до страхів дитини, розуміти їх причини.

Так, наприклад, батьки можуть не реагувати на слова дитини про випадки сексуального насильства над нею (особливо коли його чинять родичі), пояснюючи це вигадками, страхами дитини, в той час як важливо з’ясувати ситуацію і допомогти дитині.

Потім можна обговорити шляхи вирішення проблем, позбавлення від страхів. Намагаємось разом з дитиною попрацювати над проблемами. Спочатку на папері складаємо список проблем, варіантів вибору, небезпек. Хто може допомогти, підтримати, до кого звернутися в тій чи іншій ситуації і т.д.?

Обговорити відносини людей загалом. Що таке сім’я? Яким чином родичі пов’язані між собою? Вони не тільки ділять разом простір і бюджет, але й піклуються одне про одного.

Як допомогти дитині пережити втрату близької людини?

Треба, звісно, розуміти, яка поведінка в такий момент є природною, а з якими реакціями варто звернутись до психотерапевта.

Потрібно самому знати прийоми емоційної підтримки. Але дуже важливим у цьому випадку є те, як взагалі в родині ставляться до смерті і говорять про неї з дитиною. Дошкільнику набагато важче пережити втрату, змиритися з нею, якщо в сім’ї тема смерті під забороною. Не уникайте таких розмов. Навіть три-чотирирічній дитині можна сказати правду, якщо вона запитує про

це. Поступово вона зрозуміє, що смерть – це природна і неминуча частина життя, і буде краще підготовлена до серйозних втрат.

Як повідомити дитині про смерть близької людини?

Хочеться зменшити її страждання, і навіть спадає на думку не казати їй про це, відвезти подалі від сумного клопоту, відкласти розмову на потім. Це може бути правильно тільки щодо дуже маленької дитини. Дитині потрібно пережити важкий момент разом з сім’єю, інакше згодом може виникнути нерозуміння й відчуження.

Краще, якщо про смерть близької людини повідомить хтось із родичів дитини або людина, яку дитина добре знає і якій довіряє. В цей момент дуже важливий фізичний контакт: варто доторкнутися, обійняти, взяти за руки, тобто дати зрозуміти, що дитина буде оточена любов’ю, захищена.

Дитина може розлютитися, відчути агресію проти того, хто приніс сумну звістку. Не треба вмовляти її заспокоїтись, дорікати за нестриманість або благати: «Не треба плакати». У перші дні після події допускається будь-який прояв почуттів страху, болю, гніву, протесту. Якщо дитині потрібно побути на самоті, надайте їй таку можливість.

У переживанні дитиною горя існує кілька стадій. Спочатку вона відчуває шок. Потім може почати заперечувати те, що сталося, не вірить, що близької людини більше немає поруч, навіть шукати її. Але потім, коли дитина усвідомлює, що повернути померлого неможливо, знову настає відчай. Переживання в цей час такі ж гострі, як і в перший момент після трагедії. Дитина 

знову починає плакати, сердитися. Малюк може сердитися і на батька, який покинув її, і на людей, яких вважає винними в смерті, і на Бога. Вона може ламати іграшки, влаштовувати істерики. Деякі діти звинувачують себе в тому, що сталося.

Як поводитись близьким?

Насамперед допомогти дитині назвати свої почуття і визнати їх. Це можуть бути страх, гнів, почуття провини, відчуття безпорадності, втрати стабільності, невпевненості в майбутньому. За потреби обговоріть з дитиною ці почуття детальніше. Якщо їх визначено, легше зрозуміти, як допомогти дитині, яку підтримку надати.

Що робити, якщо з’ясувалося, що дитина почувається винною?

Попросіть її намалювати або розповісти, що можна було зробити, обговоріть малюнок, справжню і прийняту на себе провину та ін. Запитайте, чого дитина навчилася від цієї людини, що нагадує про час, проведений з нею, де й коли вони разом бували.

Зрозуміло, слід контролювати емоційний стан дитини. Діти, які пережили втрату близької людини, можуть відчувати гостре почуття провини просто через те, що вони живі, або через сварку незадовго до цієї смерті між ним і померлим, якщо вона не закінчилася примиренням. Дитина не може знайти собі виправдання, і це теж може призвести до саморуйнування.

Протягом певного часу (можливо, впродовж року після трагедії) трапляються гострі спалахи горя. Іноді це відбувається навіть під час свят, днів народження. Поступово дитина навчиться керувати своїми почуттями.

Допоможіть малюкові зняти напругу, даючи йому ламати коробки, рвати пакети тощо. Старшим дітям запропонуйте фізичну роботу, яка вимагає значних зусиль, тривалу прогулянку пішки. Через якийсь час після сумних подій ви зможете говорити з дитиною про померлу людину. Розглядайте разом сімейні фотографії, згадуйте про приємні події, пов’язані з нею.

Коли дитина продовжує подумки спілкуватися з померлим, це абсолютно нормально. Але іноді зрозуміла реакція на смерть може перейти в патологічне горе, яке може тривати роками, а то й усе життя. У разі занадто гострої чи тривалої реакції слід звернутися по допомогу до фахівця.

У яких випадках дитині може знадобитися професійна допомога (психотерапевта або психіатра)?

•  Якщо дитина тривалий час повністю не здатна керувати своєю поведінкою.

• Якщо ви спостерігаєте в дитини повну відсутність будь-яких проявів почуттів.

• Якщо в неї спостерігаються відмова від їжі, безсоння протягом тривалого часу, галюцинації.

• Якщо вона занадто довго переживає горе або сильні страхи.

Станьте підтримкою для малечі. А якщо це важко зробити, зверніться по допомогу.

За матеріалами видання АГРЕСІЯ. АНЕКСІЯ. КОНФЛІКТ. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ТА ПСИХОЛОГІЧНА ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ ДЛЯ ДІТЕЙ: Методичні рекомендації. Київ, 2016.