Як навчити дітей контролювати злість
Коли дитина сердиться, її безпосередня реакція – дати комусь стусанів. Це бажання цілком природне, але оскільки дитина живе в суспільстві, застосування фізичної сили як щоразовий прояв злості є неприпустимим. Замисліться на хвилину: чи існує ідеальний спосіб контролювати злість? Головне в контролі злості – це збереження рівноваги. Якщо вам щось не подобається, потрібно сказати про це – впевнено, вголос і якомога раніше, поки ще не хочеться застосувати насильство. Злість і насильство – не одне й те саме. Людина вдається до насильства, якщо не вміє контролювати свої дії.
Доросла людина вміє контролювати злість так, що її прояви відчутні, але не завдають шкоди і не ображають навколишніх. Якщо дитина рідко сердиться, її можуть почати вважати слабкодухою, зневажати або використовувати. Якщо дитина злиться надто часто, її зненавидять і навісять ярлик розбишаки. Ви повинні показати дітям, і насамперед на власному прикладі, як досягти ідеального балансу. Це потребуватиме років практики, проте результат того вартий.
Кроки до контролю над злістю
1. Поясніть, що злість необхідно виражати словами, а не насильством. Діти повинні вголос вимовити, що вони сердяться, і розповісти чому.
2. Допоможіть дитині встановити зв’язок між емоціями і причинами їх виникнення. Поговоріть з нею, з’ясуйте, що спровокувало спалах злості. Маленьким дітям іноді потрібно допомогти «згадати», що ж пішло не так. Дуже скоро діти самі зможуть пояснити, чому вони сердиті, замість того щоб відразу переходити до імпульсивних дій.
3. Дитина повинна знати, що ви готові її вислухати і взяти до уваги її почуття (але це не означає, що все буде так, як вона захоче):
2. Допоможіть дитині встановити зв’язок між емоціями і причинами їх виникнення. Поговоріть з нею, з’ясуйте, що спровокувало спалах злості. Маленьким дітям іноді потрібно допомогти «згадати», що ж пішло не так. Дуже скоро діти самі зможуть пояснити, чому вони сердиті, замість того щоб відразу переходити до імпульсивних дій.
3. Дитина повинна знати, що ви готові її вислухати і взяти до уваги її почуття (але це не означає, що все буде так, як вона захоче):
- «Ти зараз злишся. Тобі неприємно, що я тебе не слухала. Але тепер я слухаю».
- «Ти злишся... Ти образилась на Олю, бо вона забрала в тебе ляльку».
- «Знаю, ти вже втомився стояти в черзі, і я теж. Як ми можемо розважитись, поки ще чекаємо? Чим би ти хотів зайнятись?»
5. Діти повинні говорити, чого вони хочуть. Дуже часто дитина починає скиглити і скаржитися, бо чогось не хоче. Налаштуйте її на позитивний лад:
– Він/вона мене б’є.
– Скажи йому/їй голосно, при всіх, щоб так більше не робив/не робила.
– Світлана відняла мій велосипед.
– Попроси її повернути негайно. Скажи, що це твій велосипед і він тобі потрібен просто зараз.
6. Будьте прикладом для своїх дітей. У складних ситуаціях дитина, скоріше за все, робитиме те, що ви робите, а не те, що ви говорите. Ви повинні стати для неї рольовою моделлю. Якщо ви злитеся, так і скажіть гучним голосом. Не дозволяйте собі розлютитися по-справжньому. Зліться і проговорюйте свій стан, щоб випустити пару. Тоді діти зрозуміють, що можна виговоритися і злість мине. Часто повторюйте прості фрази:
«Я розсердилась!»
«Твій вчинок мене розсердив!»
«Мені прикро, що ти не дотримав слова».
Діти краще навчаються контролювати злість, якщо ви помірно проявляєте свої емоції, а не завжди посміхаєтеся, поводитесь розумно і стримано. Дитина повинна розуміти, що його батьки теж із плоті й крові і переживають різноманітні емоції, а не лише радість.
Можна сильно злитися на дітей, при цьому не принижуючи їх і не вдаючись до насильства. Не забувайте про те, що емоції потрібно висловлювати відкрито і безпосередньо. Дитині може знадобитися якийсь час, щоб навчитися опановувати злість. Радійте, якщо вона демонструє хоч якісь зрушення в цьому напрямі, наприклад, вже не намагається вдарити іншу дитину чи вас, а голосно вимовляє: «Я розлютився!» Навіть деякі дорослі на таке не здатні, тому вважайте, що досягли величезних успіхів!
Як навчити дитину пережити сум
Народна мудрість каже: коли вам сумно, поплачте, і стане легше. Проте цією мудрістю люди не користуються, бо поряд з нею існує ряд стереотипів, у тому числі ґендерних, які заважають проявляти сум. Наприклад: «Будь сильним, будь чоловіком», «Хлопчики не плачуть!», «Не плач. Будеш некрасивою», «Не плач. Плаксіїв ніхто не любить!» і тому подібне. Тому в дітей закладається думка, що занадто багато плакати недобре. Є навіть особливе прізвисько «плакса-вакса».
Та іноді виплакатися просто необхідно. Плакати так само природно, як і дихати. Якщо постійно стримувати сльози, людина не стане «сильною», а озлобиться, житиме в минулому, втрачаючи контакт із сьогоденням, боятиметься емоцій інших людей і всього, що пов’язано зі смертю і втратою. Якщо ви вмієте плакати і переживати біль, ви впораєтеся з чим завгодно.
Учені виявили, що коли людина плаче, її організм вивільняє хімічні речовини групи ендорфінів, що блокують больові рецептори і тим самим діють як анестезія.
Сум проходить, якщо забезпечити дитині підтримку й розуміння. Вам потрібно просто бути поруч, заспокоїтися, сісти або стати поруч і сумувати з дитиною. Іноді діти хочуть, щоб їх обійняли і тримали на руках, іноді їм хочеться сидіти на відстані.
Можна поспівчувати дитині, якщо ви вважаєте, що це доречно:
«Я сумую разом з тобою, поплач».
«Мені дуже шкода дідуся».
Якщо дитина заплуталася у своїх переживаннях або соромиться, поясніть ситуацію: «Толя був хорошим другом. Я розумію, чому ти сумуєш після його від’їзду».
Одного разу моя мама розповіла історію, яка її дуже вразила. Вони були на церемонії прощання з померлим. І ось хтось із родичів присів збоку, охопив голову руками і так сидів. А в цей час маленький хлопчик підійшов до нього присів поряд, поклав руку йому на коліно і промовив: «Хочеш я поплачу разом з тобою?».
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.