Рекомендації для сімей, які вимушено покинули місце свого проживання.
Те, як діти реагують на труднощі, травматичні події, залежить від їхнього віку, рівня розвитку, взаємодії з ними та між собою їхніх батьків, піклувальників та інших дорослих. Дошкільники не здатні повністю зрозуміти, що відбувається навколо, і особливо потребують підтримки дорослих.
Що ви можете зробити для адаптації дитини до нового місця проживання?
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або просинається серед ночі з криками.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними поряд був хтось рідний та безпечний. Вони починають хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час надзвичайної ситуації вам довелося розлучитися, то необхідність засинати на самоті нагадує дитині про ті часи.
Час перед сном – це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті. Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому перспектива йти в ліжко може бути страшною вже сама по собі. Зрозумійте, що дитина створює такі «проблеми» ненавмисно.
ЯК ДОПОМОГТИ? Якщо це можливо, дозволяйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це лише тимчасове явище.
Визначте «порядок» відходу до сну: казка, молитва, обійми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Хвилюється, що з вами щось трапиться.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Такий страх є нормальною реакцією на пережите. Страх може посилюватися, якщо ваша дитина переживала часи небезпеки окремо від рідних.
ЯК ДОПОМОГТИ? Нагадайте дитині і собі, що зараз все гаразд і ви в безпеці.
Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розкажіть дитині про те, що ви робите для її захисту.
Переконайтеся, що якщо з вами справді щось трапиться, про вашу дитину подбають.
Це дозволить знизити рівень тривоги.
Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Не хоче гратися чи займатися чимось. Демонструє відсутність будь-яких почуттів – радості чи суму.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Ви потрібні своїй дитині. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою. У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі приховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.
ЯК ДОПОМОГТИ? Сядьте поряд, охопіть дитину руками. Покажіть, що ви дбаєте про неї. Спробуйте «розшифрувати» дитячі почуття і скажіть, що сум, лють чи тривога – це цілком нор-
мально: «Здається, ти нічого не хочеш робити? Мабуть, тобі сумно. Сумувати – це нормально. Хочеш, я з тобою посиджу?»
Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Багато плаче.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Можливо, внаслідок надзвичайної ситуації життя вашої родини докорінно
змінилося, тому цілком природно, що ваша дитина сумує.
Дозволити дитині сумувати, при цьому заспокоюючи та втішаючи її, – це спосіб допомогти їй
навіть у такому стані.
Якщо вас самих переповнює сум, шукайте підтримки інших. Ваш стан безпосередньо відбивається на стані дитини.
ЯК ДОПОМОГТИ? Дозволяйте дитині демонструвати свій смуток.
Допоможіть їй висловити свої почуття і поясніть, чому вони з’являються: «Напевно, тобі сумно. Справді, є чому сумувати...»
Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги й часу.
Підтримуйте в дитині надію на краще майбутнє. Розмовляйте про те, як ви житимете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо.
Подбайте про себе і свій стан. Найкраще, що можуть зробити рідні, – давати можливість матері дитини відпочивати і відновлювати сили.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Боїться, що біда повториться.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Страх повторення катастрофи є цілком природним: дитині потрібно досить багато часу, щоб знову відчути себе в безпеці.
Дуже важливо в цьому сенсі захищати дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.
ЯК ДОПОМОГТИ? Поясніть дитині різницю між самою подією та спогадами про неї.
Скажіть таке: «Дощ не обов’язково означає повернення урагану. Навіть сильна злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган».
Намагайтеся обмежити контакти дитини з телебаченням, радіо та комп’ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Не розуміє, що смерть – це незворотне явище. Зважаючи на притаманне дошкільнятам «магічне мислення», вони можуть вважати, що своїми думками викликали смерть, або що померла людина згодом повернеться.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні до її віку пояснення реальності смерті, позбавляючи від хибних надій.
Мінімізація почуттів стосовно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.
ЯК ДОПОМОГТИ? Стежте за тим, що хоче знати ваша дитина.
Давайте прості відповіді, заохочуйте додаткові запитання. Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релігійних ритуалах скорботи.
Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спогади, молитви чи запалення свічок по померлих.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Сприймає втрату домашнього улюбленця або улюбленої іграшки як справжнє горе.
ЯК ДОПОМОГТИ? Завжди будьте чесними: «Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про нього, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був».
І далі: «Пожежник сказав, що врятувати Сірка було неможливо, і це не твоя провина. Я знаю, як ти за ним сумуєш»
ЯКЩО ВАША ДИТИНА... Не розмовляє, поводиться дуже тихо або не може висловитися,
що саме її непокоїть.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО... Ви потрібні дитині для того, щоб демонструвати звичайні почуття відповідно до події: злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер.
Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з
вами, коли буде готова.
ЯК ДОПОМОГТИ? Малюйте «смайлики» для зображення різних почуттів. Придумайте історію про кожен, наприклад: «А пам’ятаєш, коли ..., у тебе обличчя було схоже на це».
Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена.
Допоможіть дітям висловлювати свої почуття за допомогою іграшок чи малюнків.
А потім використайте слова, щоб переконатися в їхніх почуттях: «Це дуже страшна картинка. Ти справді злякався, коли побачив...?»
